Затриманих піддавали тортурам, а докази сфабрикували: як на Полтавщині розслідували резонансні вбивства мера й судді

Теракти, замовні вбивства чи бандитські розбірки: у 2014 році у Кременчуці застрелили «суддю Майдану» й мера міста. Досить швидко поліція відрапортувала про затримання зловмисників. А згодом деякі з них навіть дали «потрібні» покази. Чому ж за 7 років суди не спромоглися ані засудити, ані виправдати підозрюваних? Куди зникли зі справи недоцільні для слідства докази? І, якщо під каток вітчизняної правоохоронної системи потрапили невинні, хто насправді стоїть на резонансними злочинами? Редакція «СтопКору» ретельно дослідила матеріали справи.

Били, поки не знепритомнів: як вибивали зізнання з першого «цапа-відбувайла»

Згадаємо, з чого все починалося. Надворі буремний лютий 2014 року: у Києві у розпалі Революція Гідності, до Криму вже за тиждень зайдуть «зелені чоловічки», на Сході країни – теж стає неспокійно. А на мирній Полтавщині, в місті Кременчук біля власного під’їзду 11 лютого вбивають суддю Олександра Лободенка, який вів справи Майдану. Слідство розглядає декілька робочих версій, серед яких і скоєння вбивства в зв'язку з професійною діяльністю потерпілого.

За певний час під пильні очі слідчих потрапляє активіст місцевого Майдану, Олександр Сидоренко. Спочатку – буцімто за зберігання наркотиків і зброї, а згодом молодикові намагались інкримінувати і вбивство судді. Нашій редакції вдалося отримати письмові пояснення його батька Василя. І вони просто шокують: за словами пана Василя, до його сина Сашка міліція застосовувала жорстокі тортури, хоча хлопець все одно не зізнавався, що підкинуті зброя і наркотики – його.

«Син розповідав, що тільки виїхали за с. Потоки Кременчуцького району — міліціонери посеред поля зупиняються і починають по-звірячому його бити. Коли знепритомнів — кинули в машину. Опритомнів. Працівник міліції на прізвище Бендрик мордував мого сина, особисто застосовував насилля, вибив сину зуб, пропускав струм через тіло. У справі проти мого сина дійшли до того, що працівники міліції і зброю знайшли, з якої вбили суддю Лободенка. Це було якраз десь у липні, мені здається, якраз за декілька днів до вбивства мера Бабаєва, якби мій Сашко на той час не перебував у СІЗО, то, може, і це вбивство на нього повісили б», – згадує Василь Сидоренко.

Прізвище Бендрик у цій історії з’явиться ще не раз. А поки Сашко Сидоренко перебуває в СІЗО, в Кременчуці сталося ще одне резонансне вбивство. 26 липня 2014 року невідомий застрелив мера міста Олега Бабаєва.

Зауважимо, усе це відбувається на тлі тривожних подій у всій країні. Уночі напередодні вбивства Бабаєва був обстріляний будинок мера Львова Андрія Садового, а за декілька місяців до цього було скоєно напад на харківського міського голову Геннадія Кернеса. Тому слідство починає розглядати версію теракта. Під свій особистий контроль справу взяв тодішній президент Порошенко.

І вже 4 вересня поліція заявила: зловмисники знайдені. Тоді було затримано чотирьох осіб, а вів справу вже знайомий нам УБОЗівець Бендрик.

Кого слідство називає головним «замовником» злочинів?

Під час допиту один із затриманих – Крижановський – показав, що навмисне вбивство Бабаєва йому начебто замовив Олександр Мельник – місцевий медіамагнат.

Базуючись на цій заяві, Крижановського й трьох інших підозрюваних – Євсеєва, Пасічного і Куника – фактично без вироку суду на всю країну оголосили злочинцями. І, хоча за 7 років судового процесу прокуратура так і не спромоглася довести їхню провину, суд і досі не змінив більшості підозрюваних запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт.

Олег Миронов, який у справі представляє інтереси так званого замовника, Олександра Мельника, зазначає: за багаторічну адвокатську практику стикався зі свавіллям часто, однак із впертим невиконанням рішень ЄСПЛ – уперше.

Зауважимо, у Кременчуці Олександр Мельник – постать відома. Він є власником найбільшого в місті телеканалу «Візит». За версією слідства, вбивство мера начебто було вигідно телевізійнику через давній конфлікт з міським головою. На телеканалі часто лунала критика в бік Бабаєва, а сам мер і депутати Кременчуцької міськради через суди намагалися повернути у комунальну власність телевежу, приватизовану Мельником. Таким чином, до справи про вбивство Бабаєва прив’язали й убивство судді Лободенка.

За словами представників захисту, на підозрюваних тиснули морально й фізично, до них не пускали їхніх адвокатів, а членів їхніх родин буквально тримали в заручниках. Усе це – аби вибити з «цапів-відбувайлів» потрібні свідчення й зізнання.

Понад те, сторона захисту стверджує, що ця кримінальна справа за обвинуваченням Олександра Мельника та інших підозрюваних є суто замовною.

«Об’єктом «замовлення» є успішний бізнесмен, порядна людина, публічний діяч Мельник Олександр Олексійович, його бізнес та медіа активи. Інші фігуранти справи, як це не огидно звучить, є лише «матеріалом», який використали для того, щоб ця кримінальна справа з’явилась та існувала. Ці люди також ні в чому з того, що написано в обвинувальному акті, не винні. По них пройшлися «катком». Шляхом тортур, залякування, тримання в заручниках членів родин, фізичного та психологічного тиску, позбавлення права на правову допомогу, їх змусили обмовити себе та Мельника», – зазначає адвокат.

Слідство ведуть «перевертні»: як фабрикувалася справа?

Відтак, згадаємо як розвивались події у порядку хронології. І як, з численними процедурними порушеннями, протиріччями й неув’язками, «білими нитками» зшивалась ця справа.

Отже, 2 вересня 2014 року зранку поліцейські затримують Євсеєва, Пасічного і Куника, щодо них взагалі не складаються протоколи затримання, не надаються захисники, але у всіх «знаходять» зброю. Протягом доби правоохоронці незаконно утримують чоловіків та піддають затриманих тортурам.

Унаслідок тиску, Пасічний «здається» того ж дня, а Куник – ні. Тому Куника роблять «стрільцем», а Пасічному обіцяють легшу статтю. О 23-й вечора затримують Крижановського, хоча затримання оформлюють лише ранком наступного дня. Його теж піддають тортурам – за безпосередньої участі УБОЗівця Бендрика. До речі, у жодній первісній підозрі, висунутій затриманим, та у їхніх показах на цей момент узагалі не йдеться ані про пана Мельника як імовірного замовника, ані про вбивство судді Лободенка.

3 вересня 2014 року Крижановський протягом усієї доби піддається тиску. Заявленого адвоката до нього не допускають, нарешті його «зламують». Відповідно Пасічний о 17-й годині вечора дає покази про Мельника, як замовника вбивства Бабаєва – нібито зі слів Крижановського. Пізніше ввечері узгоджені з Бендриком покази дає й Крижановський. Згідно з цими показами Мельник буцімто передав Крижановському 18 тисяч доларів за усунення мера, які той одразу ж передав Пасічному. Натомість про вбивство Лободенка досі не йдеться.

4 вересня 2014 року Бендрик та Михайлик, а згодом і прокурор Кравченко продовжують «обробляти» затриманих – під виглядом так званих «НРСД» – негласних слідчо-розшукових дій. У другій половині дня з Пасічним і Куником проводять «слідчі експерименти», однак у ході цих експериментів вилізає купа неув’язок. Ані фрагменти рушниці, ані рештки реєстраційних номерів авто, які підозрювані буцімто викинули у водойму, так і не знаходять.

5 вересня 2014 року, в результаті «узгодження» з Крижановським остаточної версії історії замовлення Бабаєва в першій половині дня із Пасічним проводять «продовження» слідчого експерименту, незважаючи на те, що вчора він був завершений, а не зупинений. Пасічний «пригадує», що рушницю нібито не знищував та в Дніпро не викидав, а віддав її Крижановському. Своєю чергою, Крижановський після приїзду на місце «пригадує» про мітки на деревах та «змінює» глибину закопування зброї на 20 см. Правоохоронці відкопують «Сайгу», пістолети, глушник, набої та маски.

Паралельно проводять «слідчий експеримент» з Євсеєвим (до речі, його немає в матеріалах кримінального провадження). З поведінки Євсеєва вбачається, що він вже отримав запевнення у знятті з нього підозри по вбивству. Євсеєву задають питання тільки щодо придбання авто і нічого – стосовно підготовки до вбивства Бабаєва спільно з Куником та Пасічним. А «експеримент» стосується лише міст зустрічей з приводу придбання авто.

Того ж дня Крижановський розповідає про нібито одержані ним 10 тисяч доларів за злочин відносно Лободенка і неодноразово плутає, коли саме отримав гроші від Мельника: чи то через 1-2 дні після вбивства судді, чи то через 3-4 дні.

6 вересня 2014 року для більш детального узгодження історії про замовлення Лободенка трьох затриманих (Крижановського, Пасічного та Куника) по черзі відвідує в ІТТ заступник начальника УКР Іващенко. Більше інших часу потребує Куник, оскільки він не погоджується «взяти на себе» ще й Лободенка. Тому після тривалої розмови Іващенка з Куником в ІТТ, з ним продовжують інтенсивно «працювати» наступні півтори доби і в решті решт «доводять» до готовності «співпрацювати».

8 вересня 2014 року Куника вивозять ранком з ІТТ до УБОЗу. Але лише в другій половині дня він з’являється на допиті з пошкодженим ротом (ледве розмовляє). Допитує Куника прокурор Стасовський. Тут Куник вперше малює схему місця пригоди по Лободенко. Після допиту з Куником проводиться «слідчий експеримент». На початку він розповідає, що сховав 2 обрізи, з яких стріляли в Лободенка, на дачі в сел. Шукайвода (Черкаська область). Їдуть шукати обрізи в с. Шукайвода, шукають – не знаходять.

9 вересня 2014 року Куника знову на цілий день вивозять до УКР. А у другій половині дня проводять слідчий експеримент з Крижановським – він показує місця «зустрічей» з Мельником з приводу замовлення Лободенка й «пригадує» деякі деталі. Зокрема, в якості мотиву завдання тілесних ушкоджень судді Мельник нібито повідомив йому про конкретну судову справу по телевежі.

Саме ці «всебічно досліджені» обставини й стали основою обвинувачення. Та, оскільки творче «формування» версії зізнання та підшукування зброї проходило поетапно, а не відразу, то і покази затриманих осіб мінялись та доповнювались також поетапно: спочатку в показах не було деталей, потім випливають деякі подробиці, потім – нові деталі, які суперечать попереднім. І вже у фіналі – взагалі без будь-якої конкретики та об’єктивних доказів – з’являється «зізнання» у вбивстві судді Лободенка.

Як наголошують представники сторони захисту первісними «офіційними» слідчими діями за участі підсудних, не маючи на те жодних повноважень, реально керували ті ж особи, які попередньо вели неофіційні «бесіди» із затриманими в ІТТ та за його межами. Імовірно – для того, щоб особисто контролювати розвиток показів затриманих, та виконання ними «домовленостей».

Зокрема, в слідчому експерименті з Крижановським брали участь, без будь-яких законних підстав, і Михайлик, і Бендрик, і їх заступники. Саме вони, а не слідчий, керували дійством. І саме в ході такого слідчого експерименту з Крижановським була «знайдена» схованка зі зброєю, яку сам Бендрик під час слідчого експерименту голими руками дістав, а потім експертиза не знайшла на цій зброї ані ДНК, ані відбитків пальців. Там же відшукали й дві маски, про які до моменту їх знаходження в жодних показах чи фантазіях затриманих не йшлося.

«Цей «слідчий експеримент» має ключове значення в стратегії міліцейських «перевертнів», адже він надає єдиний, начебто пов'язаний із затриманими «фізичний доказ» скоєння вбивства, оскільки все решта – просто слова. Була спроба в ІТТ тиснути і на Мельника. В тому числі була спроба використати в якості заручника його сина. Але пан Мельник – публічна і заможна особа, тож корумповані «правоохоронці» не ризикнули перейти межу, яку далеко перейшли по відношенню до Крижановського, Пасічного, Куника та Євсєєва», – вважає адвокат Олег Миронов, який представляє у суді інтереси Мельника.

Також залишається незрозумілим, чому саме до нього неодноразово звертається Мельник з приводу таких замовлень, якщо між ними немає близьких, довірчих стосунків, і Крижановський не є професійним кілером або організатором. Однак така очевидна нелогічність залишається без будь-якої слідчої перевірки версії завідомо неправдивих показів.

Чиї прізвища зникли з матеріалів справи?

На цьому тлі багато незручних запитань викликають не лише дії правоохоронців, але й поведінка інших компетентних органів та місцевої влади – зокрема, обласної та міської рад. Понад те, за словами захисту, з матеріалів справи вилучили покази цивільної дружини вбитого мера, де вона називає зовсім іншого імовірного замовника злочину – Євгенія Холода, молодшого компаньйона Олега Бабаєва. Певний час він обіймав посаду першого заступника голови Полтавської облради.

Своєю чергою, спільнота Кременчука, активісти та журналісти прямо звинувачують у причетності до вбивства Бабаєва його бізнес-партнерів Євгенія Холода та Олександра Плужника, а також інших осіб з владної еліти міста. І з отриманих стороною захисту документів вбачається, що такі звинувачення не є голослівними.

Перш за все, донька Бабаєва – Ольга Шляхова відразу при первісному допиті в якості потерпілої заявляла, що в батька були дуже погані відносини з Віктором Бугайчуком – тодішнім губернатором Полтавської області, і батько їй казав, що «весь негатив йде з Полтави від Бугайчука», який «замішаний в смерті судді Лободенка». Потерпіла прямо заявила, що підозрює у вбивстві батька саме Бугайчука. Проте матеріали слідства не містять жодних даних про слідчу перевірку цих показів.

Крім того, пані Ольга звертала увагу й на інші можливі конфлікти Бабаєва з партнерами по бізнесу: по «Кременчукм’ясу» – з депутатом Костянтином Жеваго, по будівельному бізнесу – з Ігорем Кушніром, по торгівельному бізнесу – з Євгенієм Холодом. Але слідство не чомусь усе це проігнорувало.

Зауважимо, за інформацією полтавських ЗМІ, вбитий мер Кременчука номінально керував низкою підприємств, попри на те, що де-юре вони були зареєстровані на інших осіб. Одне з них — Виробничо-комерційна фірма «УКРПРОДУКТ-2000», а друге — ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія», де директором був Євгеній Холод.

Частки у цьому підприємстві розподілялися наступним чином: ПП «ВКФ «УКРПРОДУКТ-2000» належало в статутному фонді 45 млн грн, а пану Холоду — 15 млн. грн. Крім того, у капіталі ТОВ «Крюківчанка» Кременчуцькій Торговій Гільдіії належало майже 4 млн грн, а Євгенію Холоду — 36 тисяч грн. Ці підприємства володіли комерційною нерухомістю в м. Кременчуці вартістю в сотні мільйонів гривень (центральний та інші ринки міста, торгівельно-розважальні центри, тощо).

Таким був статус-кво до вбивства Олега Бабаєва. Після вбивства Бабаєва повний контроль над бізнес-активами та грошовими потоками бізнесів вбитого мера отримав Євгеній Холод. Після оприлюднення в 2018 році захистом Мельника відповідних документів, Холод почав переоформлювати залишки розшматованих підприємств на молодшу доньку Олега Бабаєва.

Понад те, старша донька покійного мера Ольга Шляхова у 2011 році передала під розписку готівкою 30 мільйонів гривень двоюрідному брату пана Холода. Ці кошти мали повернути 10 липня 2014 року. Однак гроші так і не повернули, а за два тижні пана Бабаєва вбили.

Донька вбитого мера також повідомляла про невідомого хлопця, вболівальника ФК «Ворскла», який намагався зустрітись з її батьком з приводу наявної у нього інформації про замах на мера, що готується. Матеріали слідства не містять жодних даних про встановлення цієї особи та перевірки відповідних даних слідчим шляхом.

І, нарешті, цивільна дружина Олега Бабаєва на час вбивства – Оксана Чурсіна – була найбільш посвідченою особою в особистих справах та конфліктах чоловіка. При допиті вона прямо заявила, що у вбивстві кременчуцького мера винен Холод Є.М. Однак протокол її допиту таємничим чином зник з матеріалів провадження.

Як розвивалися події далі і що відбувається зі справою зараз?

На стадії слідства керівники правоохоронних органів рапортували про надвелику проведену слідчими та прокурорами роботу, понад 150 томів матеріалів кримінального провадження, понад 500 допитаних свідків.

Подальші події радше нагадують затягнутий другосортний детективний серіал. Стороні захисту було відкрито лише 55 томів матеріалів досудового слідства. Решта матеріалів зникла, в тому числі допити сотень свідків, результати обшуків, в ході яких начебто знаходилась зброя, з якої було вбито суддю Лободенка. Майже одразу було вирішено, що кременчуцькі суди розглядати цю справу не можуть через конфлікт інтересів – мало не всі судді знали вбитого служителя Феміди Лободенка особисто. Справу передали в область, і протягом кількох років її «футболили» з одного суду до іншого.

Натомість обвинувачені, без жодного вироку суду, увесь цей час залишаються за гратами.

Лише у 2017 році, після трьох років утримання обвинувачених в СІЗО, суддя Київського райсуду Логвінова наважилася змінити запобіжний захід на домашній арешт. Та буквально за декілька днів і Полтавська облрада, і Кременчуцька міськрада приймають рішення про направлення до ВРП подання про звільнення судді. Тож рівно за тиждень вона скасовує своє рішення і знову обирає для обвинувачених запобіжний захід – утримання в СІЗО.

Загалом, за сім років у житті головних дійових осіб цієї історії відбулося чимало цікавого. Наприклад, прокурор Кравченко, керівник групи прокурорів у кримінальному провадженні, отримав підвищення і зараз очолює НАБУ у Харкові.

Олександру Сидоренку, з якого у цій справі намагалися зробити першого «цапа-відбувайла», вдалося довести в судах свою непричетність і до наркотиків, і до зброї. Він пішов добровольцем до Збройних Сил і наразі захищає державу на Сході країни у війні з російським агресором. Проте за скоєні щодо нього тортури ніхто так і не відповів.

Після побачення з прокурором Савчуком, обвинувачений Пасічний пішов на угоду зі слідством. Він змінює покази, бере на себе провину у співучасті у вбивстві двох людей і за «законом Савченко» вийшов на волю.

Фото прокурора Савчука потрапило на Дошку пошани Полтавської обласної прокуратури.

Саму ж справу по суті припинили розглядати ще у жовтні 2020 року. Та за 7 років у ній так і не спромоглися винести рішення хоча б першої інстанції! Натомість, обвинувачені продовжують буквально «гнити» у камерах СІЗО.

«Як показує європейська практика, якщо людину закрили – у неї є обвинувачення. Достатньо пройти всі інстанції за рік. Якщо за рік доказової бази немає, то людину відпускають і власне шукають доказову базу. Знайшли – можуть дати строк. Але у нас це чисте катування, тому що люди сидять по 7-8 років, є й такі випадки, коли 13 років людина перебувала в СІЗО без вироку. За Конституцією людина – не винна, тому що тільки провину може визнати тільки суд. Така колізія є, і це дуже страшно, тому що в цій системі немає ані медицини, ані нормальних умов, там мокрі стіни – це туберкульоз», – коментує адвокат Богдан Хмельницький.

Представники захисту зазначають: зверталися вже й до Верховного суду. Однак звідти відповіли, що не можуть втрутитися, оскільки немає рішення суду, яке б оскаржувалось у касаційному порядку. Тому при всій абсурдності справи, здається, що вона просто зайшла у глухий кут. Адже доказів у обвинувачення, вочевидь, недостатньо, а відпустити підсудних просто неможливо. Бо тоді вийде, що винні протягом усіх цих довгих семи років залишаються на волі.

https://stopcor.org/zatrymanyh-piddavaly-torturam-a-dokazy-sfabrykuvaly-yak-na-poltavshhyni-rozsliduvaly-rezonansni-vbyvstva-mera-j-suddi/